Заклинаю вас...

- Ти мене любиш?


Питання зривається з доль, зависає в повітрі, дзвенить, вібрує. Ледь помітно тремтять руки, що крутять прядку волосся, в очах плещеться надія...


Але ти нічого не помічаєш. Яка тобі справа до цих дурниць?! Тобі необхідно зараз же затягнути в ліжко цю недотрогу. Ти так втомився розігрувати з себе лицаря. Тобі обов 'язково треба відвести в РАЦС цей гаманець з грошима - так, звичайно ж, власник гаманця тобі зовсім не потрібен, зате як тобі знадобляться його гроші. Ти так хочеш отримати цю чортову роботу, це підвищення по службовій драбині, адже ти такий талановитий, такий розумний...

А що буде після? Та яка тобі різниця, що буде після?! Головне зараз отримати те, про що ти так довго мріяв. Головне отримати...

І ти легко вимовляєш:

- Звичайно ж, я люблю тебе. Для мене є тільки ти на цьому світі.

І руки обвивають вашу шию, губи приникають до губів, очі переповнені щастям...


А потім. Потім....

- Ну, треба ж. Така молоденька. Кажуть, забралася у ванну. Води напустила, та й перерізала собі вени. Тільки через два дні і знайшли. І що їм не живеться, таким дурочкам?

- Уявляєш, вчора зустрів * N *. Не впізнав навіть. Як же він опустився. Спився зовсім. А які надії подавав. Грошима якими ворочав. І ось на тобі...

- Дівчина, я дуже шкодую, але дітей у вас більше не буде. Аборт пройшов з ускладненнями...

Застиглі очі, спустошеність, біль, самотність, ненависть, народжені діти, смерть... Ви готові за все це взяти на себе відповідальність? Я думаю, навряд чи. Тому, заклинаю вас, зупиніться, задумайтеся, перш ніж щось сказати, коли наступного разу почуєте: "Ти мене любиш?"