Епоха глобалізації - кошмар ксенофоба?

Епоха глобалізації - кошмар ксенофоба?

Часи не вибирають. Хочете ви цього або ні, але живемо ми з вами, пани, в епоху, коли світ наш став тісним, як комунальна кухня. Вимушені співіснувати на одній кульці народи то б'ються в кров, то братаються і усім співтовариством гасять пожежу, лагодять каналізацію, що прорвалася, або гуляють свята.


Діватися їм доки нікуди, а тому, хоч-не-хоч, а доводиться якось притиратися один до одного і методом проб і помилок облаштовувати "місце загального користування".

Мріється, звичайно, організувати все по справедливості, чистоту та красу навести до загального задоволення, але це вже як вийде. Поки ж ясне одне — глобалізація є закономірне явище громадського розвитку, і нікуди від неї не подітися. Зіткнувшись з глобальними проблемами у своєму домі, людство намагається знайти шляхи їх подолання, а країни і народи просто вимушені шукати спільну мову — ту світоглядну позицію, яка дозволяла б їм ефективно взаємодіяти.

І тут нам не доведеться винаходити колесо: на щастя, в загашничке людської цивілізації чого тільки ні припасено! Ще філософами античності була розроблена система філософських поглядів, в основі якої лежала ідея розширення поняття вітчизни на весь світ і заперечення національної відособленості. Передбачаю, як зробили стійку патріоти: воно куди голоблі повернули, як є до космополітизму схилятимуть! Автор хоч і не з боязкого десятка, але перспектива бути негайно закиданою тухлими яйцями мене не надихає, а тому юркну-ка я за могутні спини великих.

Так от, космополіт, смію нагадати, це зовсім не те, що прописано в словниках і енциклопедіях радянського періоду, не "зрадник Батьківщини" і не людина, що без роду і племені, втратила свою особу, як думалось товаришеві А. А. Жданову, що штовхав полум'яну мову в ЦК КПРС. Уперше це поняття спожив ще Диоген, а згодом космополітичних поглядів у своєму світогляді дотримувалися Сократ, Цицерон, Сенека, Данте, Петрарка, Гете, Шіллер, А. Ейнштейн, Л. Толстой, М. Ганді і багато інших прибічників ідеалів гуманізму. Основна ідея космополітизму — "єдність роду людського", прийняття за основу загальнолюдських цінностей і інтересів.


Шарахатися від космополітизму як від чуми немає абсолютно ніякого резону, бо учені-філософи говорять, що поняття цілого не виключає цінності його частин. Любов до батьківщини не суперечить прихильності до дрібніших соціальних формацій, наприклад, до сім'ї. Відповідно відданість загальнолюдським інтересам не виключає патріотизму. Питання лише в тому, що вважати вищим мірилом. І тут при здоровому роздумі пріоритет все ж слід віддати благу усієї людської цивілізації.

Проте плекати надію на те, що в скільки-небудь осяжному майбутньому усі люди стануть космополітами, було б верхом наївності. На світовій комунальній кухні стикаються народи, не лише різні культурні традиції, що мають, вірування і цінності, але і що стоять на різних східцях громадського розвитку(мається на увазі рівень розвитку громадянського суспільства, урбанізації, техносфери і т. д.).

Розвинені країни від глобалізації більше виграють, а ось для слаборозвинених країн і бідних шарів суспільства вона таїть в собі більше загроз. І на жаль, далеко не усі розуміють, що тому або іншому народу має сенс боротися не з глобалізацією як такою, а з власною економічною і соціально-політичною відсталістю.

Необхідно також враховувати той факт, що людині властивий природний егоїзм — своя сорочка, як відомо, ближче до тіла. А значить відстоювання своїх національних інтересів, прагнення до незалежності і самовизначення ніхто не відміняв. Крім того, для розвитку будь-якого народу украй важливо зберігати свою культуру, свою мову, традиції і самобутність, а це все ж припускає певну автономію.

Ось і виходить, що в силу свого різноманіття людство просто приречене балансувати між космополітизмом і націоналізмом. Завдання знайти потрібне співвідношення, як ви розумієте, не з простих. Проте без поступової трансформації суспільної свідомості у бік космополітизму побудувати що-небудь путнє в загальному будинку у нас просто не вийде.

Найгірше в нинішніх умовах припало ксенофобам. Ломка менталітету — процес хворобливий, крім того, в цій нелегкій справі ніяк не обійтися без особистого бажання і волі до перегляду своїх переконань відповідно до умов життя, що змінюються. Люди ж, які усвідомлено або неусвідомлено сприймає усе чуже і несхоже як вороже і небезпечне, насторожено відносяться до усього нового, зазвичай не лише не мають бажання що-небудь міняти у своїх поглядах, але частенько просто застряють десь в часі: роками пережовують одні і ті ж думки, знову і знову колупають старі рани.

Може, прийшла пора струсити пил зі своїх душ і поглянути на життя не з-під серйозно насуплених брів, а з щирою цікавістю? Якщо залишити згубне бажання переробити цей недосконалий світ відповідно до власних уявлень про те, "як дОлжно", і постаратися прийняти його таким як є, то в нім відкриється найбагатша гама нових фарб, а кількість реальних і уявних ворогів істотно трохи скоротиться.


Поки ж, тоді як найбільш тямущі мешканці всесвітньої комуналки живо переймають один у одного всякі корисності матеріальної і духовної культури, ксенофоб, одержимий страхом втрати національної ідентичності, здерся на скриню зі своїми національними багатствами і розмахує звідти прапором ура-патріотизму. Справа, звичайно, суто особиста, але життя показує, що той, хто не вписується в економічні, політичні і культурні процеси всесвітньої історії, свідомо прирікає себе на ізоляціонізм і відсталість.