Державне регулювання інвестиційної діяльності: проблема інтерналізації

Держава може перерозподіляти ресурси в економіці не тільки шляхом прямого втручання у фінансове посередництво і субсидування підприємств, а й побічно, через державне регулювання інвестиційної діяльності, санкціонування порушень підприємствами фінансової дисципліни перед бюджетом і контрагентами. Виникаючі при цьому м 'які бюджетні обмеження звільняють, певною мірою, підприємства від необхідності залучення фінансування з боку фінансової системи. Замість цього має місце перерозподіл ресурсів всередині реального сектора, від прибуткових галузей і підприємств до збиткових, формується, "віртуальна економіка" - система, в рамках якої, державна підтримка інвестиційної діяльності практично втрачає економічний сенс.


Неплатежі можуть розглядатися як одне з найважливіших джерел фінансування підприємств, у всякому разі, частка неплатежів у ВВП може в кілька разів перевершувати частку банківських кредитів. Фінансовані таким чином підприємства, незважаючи на будь-які форми державного регулювання інвестиційної діяльності, звільняються від необхідності передавати кому-небудь контрольні правомочності. Як підсумок - відбувається інтерналізація контролю.


На цьому тлі деградує державне регулювання інвестиційної діяльності, активно розгортаються процеси пошуку і присвоєння ренти, розкрадання активів, вивезення капіталу, все більшого зрощування бізнесу і влади. Більше того, відсутність активної структурної політики з боку держави, спроби її компенсації шляхом державного втручання в перерозподіл ресурсів, ведуть до поглиблення структурних диспропорцій в економіці та посилення її сировинної орієнтації.

Така специфічна структура фінансування і м 'які бюджетні обмеження обумовлюють інтерналізацію контролю. Причина ж стійкості м 'яких бюджетних обмежень, також як і втручання держави в перерозподіл інвестиційних ресурсів, полягає в політичній взаємодії держави і корпоративного сектора. При цьому було б не зовсім вірним зводити даний процес лише до лобіювання своїх інтересів керівництвом промислових підприємств, які прагнуть змінити державне регулювання інвестиційної діяльності та його вектор.

Не менш важливе місце тут займає і політична активність рядових працівників підприємств, які таким чином захищають свій людський капітал. Певною мірою ця ситуація підпадає під визначення "інституційної пастки", введене В.М. Полтеровичем, де під інституційною пасткою розуміється неефективна норма або спосіб поведінки економічних агентів, які виявляються стійкими, незважаючи на наявність більш ефективних альтернативних способів поведінки. Стійкість неефективних норм обумовлюється високими витратами переходу до іншої норми, або трансформаційними витратами, які можуть звести нанівець виграш в ефективності, досягнутий в результаті переходу.

Дійсно, в умовах масштабних структурних диспропорцій в економіці, за відсутності розвиненої банківської системи та ефективного фондового ринку, державне регулювання інвестиційної діяльності та його роль у перерозподілі фінансових ресурсів виявилися, найбільшою мірою відповідними інтересам більшості пострадянських компаній. Сформована, значною мірою в результаті їх впливу на політичний процес, система фінансування і, як наслідок, управління промисловими фірмами, виявляється досить стійкою і сьогодні, оскільки цілком влаштовує і підприємства реального сектора, і фінансові інститути та органи влади.

Спроби реформування механізмів управління компаніями у відриві від структурної перебудови та інституційних реформ призвели до формування неефективної, але досить стійкої системи фінансування та управління корпораціями. У них сформувалася інтерналізація фінансування, яка, в свою чергу, веде до інтерналізації контролю, тобто незалежності власників корпорацій від зовнішніх інвесторів.


Для того щоб змінити ситуацію, що склалася з корпоративним управлінням, необхідна активна структурна політика, зняття обмежень на переміщення людських ресурсів в рамках національних економік, продумана соціальна політика, ефективний централізований контроль над здійсненням реформ і проведенням в життя правових актів, боротьба з корупцією і всіляке сприяння розвитку нових фірм.