Як чорну смугу життя поміняти на білу? Служу Радянському Союзу!

Як чорну смугу життя поміняти на білу? Служу Радянському Союзу!

Кому першому в голову прийшла думка викупатися, зараз вже важко сказати. Гвинтокрила машина йшла на бриючому над бірюзовою поверхнею моря. А воно так вабило, вабило.


Зависли на висоті близько метра, поставили автопілот, спустили трап. Всього одна хвилина — і назад! Всього одна хвилина.

Хто ж знав, що поривши вітри підніме машину на метр. І ось тепер командир екіпажа майор Иваньков і штурман старший лейтенант Єгоров в одних військово-морських боягузах бовтаються у водах Чорного моря, а над ними гордо парить їх бойова машина — вертоліт До-27. На автопілоті і без екіпажа. І до трапа, що розвівається на вітрі, всього один метр.

І його не дістати ні майорові, ні старлею. І будь на їхньому місці хоч сам міністр оборони, все одно б не дістав. У морі можна пересуватися тільки по поверхні і вниз. Вгору — ніяк не можна. Закони фізики не обдуриш у будь-якому званні і на будь-якій посаді.

 — Товариш майор, що робитимемо? — штурман трохи не плакав від безсилля.


 — Відставити паніку, — скомандував командир. — Безвихідних ситуацій не буває. Хоча.

 — Хоча що? — запитав штурман.

 — Розумієш, Сережа, — через хвилину пояснив майор, — ще нещодавно ми з тобою були гордістю Чорноморського флоту. Гвардійський екіпаж.

 — А тепер?

 — А тепер, Сергій, ми з тобою звичайні чмо в одних боягузах. І до цієї думки нам доведеться якось звикнути.

 — Я не хочу, — зітхнув штурман і хлиснув солоної води від хвилі, що набігла.

 — І я не хочу. Мені адже через рік у відставку думалось. Що Нюра моя скаже?


 — Вам-то через рік, а мені ще служити і служити!

 — Щось мені, Сережа, підказує, що у відставку ми з тобою підемо одночасно. Якщо повезе, кінцеве.

 — А якщо не повезе?

 — Тоді теж одночасно. Але вже під військовий трибунал. Пального у нас на дві години. Потім машина падає, спрацьовує аварійний маяк, прилітають рятувальники і.

 — І що?

 — І бачать двох диваків в трусах. Пояснити падіння вертольота ми ще якось зможемо. Але знаходження у водах Чорного моря без форми — вже навряд чи.

 — А давайте, товариш майор, знімемо наші труси, зв'яжемо і спробуємо закинути на трап.

 — Хороша думка, — схвалив ініціативу штурмана майор. — Але якщо нас, бойових офіцерів Чорноморського флоту, знайдуть без вертольота і без трусів, то тоді і військовий трибунал покажеться за порятунок. З іншого боку, є цілих дві години для відпочинку і філософських роздумів. Лягай, Сережа на спину і відпочивай. Тільки очі закрій. А то чайки прилетять. У війну усіх збитих льотчиків в морі знаходили без очей.


 — Я не хочу без очей, — закричав штурман. — Я хочу додому до мами!

 — Припинити істерику, — скомандував майор. — Смирно!

І зрозумівши, що його команда трудновиполнима в положенні, що склалося, полагіднів.

 — Та пожартував я щодо чайок. Вони тільки утопленикам очам викльовують, а ми-то ще живі! Розумієш, Сережа, життя наша як тільник. Учора була біла смуга. Сьогодні — чорна. А завтра, обов'язково, знову біла буде.

Несподівано метрах в пятиста показалася рубка підводного човна. Тій самій, на пошуки якої і був посланий славний гвардійський екіпаж.

Тут поривши вітри змусив вертоліт опуститися на метр і штурман з диким криком "Мама"! вчепився в трап.

 — Тримай його, Сережа, — підбадьорив штурмана командир. — Нам, здається, трохи поталанило.

Підійнявшись у вертоліт і відсапавшись, командир екіпажа майор Иваньков відповів на виклик рації, що матюкалася на усе Чорне море:


 — Ластівка один слухає. Та все нормально у нас. Тумблер виклику заїв. Докладаю: виявлений підводний човен умовного супротивника. Здійснюємо візуальний супровід. Є робити нові дірочки на погонах! Служимо Радянському Союзу!